Крижана усмішка - Страница 7
7
ШИРОКОФОРМАЛЬНИЙ ФІЛЬМ.
ПАРОДИСТ-РЕЦИДИВІСТ.
ПЕРШОВІДКРИВАЧ ПЛЯШОК.
ФОТОГІГІЄНІЧНИЙ.
— ЮПІТЕР, ТИ СЕРДИШСЯ? ЗНАЧИТЬ, Я НЕПРАВИЙ.,
ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ: КРІСЛО-ДИВАН?
— ПОКІРНУ ГОЛОВУ МЕЧ НЕ БЕРЕ… ПОВІСИТИ!
“ЕВРИКА!” — РАДІСНО ВИГУКНУВ АРХІМЕД, ЗАЙШОВШИ ДО ГОСПОДАРЧОГО МАГАЗИНУ.
— ТРЕТЬОГО НЕ ДАНО! — БІДКАЛИСЯ ДВОЄ БІЛЯ ГАСТРОНОМА.
ПОЖИНАВ ЛАВРОВИЙ ЛИСТ.
ЧЕРЕЗ ТЕРНИ — ДО ДІРОК.
ПЕРЕЙШОВ РУБІКОН, ЩОБ ДОБУТИ КОМБІКОРМ.
— СКАЖИ МЕНІ, ХТО ТВІЙ ВОРОГ, І ТОДІ Я ЗМОЖУ ВЧАСНО ПЕРЕЙТИ НА ІНШИЙ БІК ВУЛИЦІ.
ЙОМУ ВСМІХНУЛАСЯ ГІРКА ДОЛЯ.
АСПІРАНТ: “Я МИСЛЮ, ЗНАЧИТЬ, Я ІСНУЮ НА СТО ДВАДЦЯТЬ КАРБОВАНЦІВ”.
НА ПАРНАС ПРАГНУТЬ НАВІТЬ ТІ, ХТО ДОСЯГ ОЛІМПУ.
ФІЛОСОФСЬКА ЛІНГВІСТИКА АБО НЕ ОСТАННІ З МОГІКАН
Двоє бородатих діток реактивної епохи чалапали бульваром.
Сунули в ногу з віком: у міні-чоботях плюс — дідівські кожушки, кастровані до пан-європейського рівня; техаські джинси одеського пошиву; максі-окуляри “Очі, як ночі…”.
Коротше — супер-клас. Квазі-мода. Еліта! Першої-ліпшої репродукції.
А еліта не плює на моду. Еліта плює на умовності. В даному разі акуратно обпльовувався “отих тополь приречений кортеж” і тлінний гудрон.
Міжплювальні паузи заповнював інтелект:
— Як сабантуй?
— Залізобетон!
— Набралися у дрободан?
— До потєрі сознатєльності.
— Предки не засікли?
— Відвалили на тачці в Одесу.
— Везуха!
— Не кажи!
— Як твоя чува?
— Цвіте і пахне.
— Нові кадришки були?
— Про що ти шепчеш! Такі лушпайки — закачаєшся)
— Я теж одну склеїв. Екстер’єр — блєск!
— Приговорив?
— Давить форс.
— А жити треба…
— А жити ні з ким…
— От і живеш з ким попало…
— Кльовий текст!
— Будь спок!
— Похиляли на похмеляж?
— Пас. Треба вкапувати.
— Був шухер?
— Ідейні накапали. Викликають на килим.
— Вставлять клістир?
— З товченим склом і мідним наконечником!
— Кошмар!
— Кіно і німці!
— Трухаєш?
— В гробу я їх бачив…
— У білих тапочках…
— Сорок п’ятого розміру…
— На вечір є варіант?
— Сінема в писклубі. Імпорт.
— Стріляють?
— Самі бомби і секс-бомби!
— Потрясно!
— Модерняга!
— А потім — на мою хату.
— Годиться! Маг скрипить?
— Лабає на всі сто. Записи — ляжеш! Джонс, Хемпердінк, Рафаель, блатна класика…
— Шик!
— Ну! Сармак є?
— П’ять монет — розкурочив діда.
— Забашляєш на банку бренді?
— Ну! А закусон?
— Харчшик! Сало, шинка, кров’янка, буженинка.
— О’кейчик! Сільські аборигени підкинули?
— Папахен предка, як завжди, розколовся на сувенір.
— Що з них більше візьмеш?
— Хутір!
— Прерії!
— Чао!
— Салют!
І вони зайшли у храм науки.
Перший повернув на філологічний факультет.
Другий — на філософський.
СЕРВІС
Перша фраза мого чергового репортажу народилася легко.
“Як тісно переплелися в нашому житті суспільне й особисте!” — написав я. І відразу згадав, що маю вирішити кілька невідкладних особистих справ.
— Іду перевіряти факти! — солідно збрехав я секретарці і втік з редакції.
Програма-мінімум була такою: спочатку до перукарні, потім — в магазини, ще — пломбування зуба, п’яте-десяте і… якраз встигну забрати на службі портфеля. Підійшов до перукарні і вперся лобом у табличку:
“Перукарня працює щоденно, крім неділі. Вихідний день — вівторок”.
Був вівторок.
“О всесильний законе єхидства! — подумав я. — Хто відкриє твій таємничий механізм, хто нарешті…”
— В “Дарах ланів” тараню дають! — почувся схвильований голос. Я плюнув на філософію і побіг за дефіцитним продуктом. Черга звивалася гігантською анакондою. Я записався п’ятисотим (почесним!) прихильником тарані і побіг до прилавка стежити за порядком.
Дефіцит відпускала одна ледь жива душа. Поряд, у бакалійному відділі, шість метких продавщиць переставляли бляшанки з полиці на полицю, їх дії корегував якийсь чолов’яга в брудному халаті і з хронометром в руці.
— Батьку! — гукнув я. — Перекиньте сюди кількох дівчат, бо черга от-от сягне кордонів нашої неосяжної Вітчизни!
Чолов’яга з хронометром повернув до мене фізію, зрошену творчим потом.
— Прошу не зривати впровадження наукової організації праці! — визвірився він. — Валюнтарист!
Я зніяковів і ретирувався в чергу. Попереду мене залишалось дванадцять покупців, коли тараня закінчилась.
Із почуттям інтелектуальної неповноцінності я подався до універмагу. У відділі “Сорочки для чоловіків усіх розмірів” сиділа хімічна красуня і читала книжку.
“Штрих висхідного рівня культури”, — відзначив я і люб’язно запитав:
— Дівчино, яка сорочка мені до лиця?
— Арештантська!
Я відчув, що перевтілююсь у телеграфний стовп,
— Повилазило? Не бачите, що в нас відкрита викладка товарів? Дєрьовня! Заллють очі горілкою і чіпляються…
— Та як ви смієте!.. Отаке культурне обслуговування?!
— Нині служниць нема!
— Але ж — сервіс! План товарообігу, нарешті…
— Ха! План ми закрили на трикотажних сорочках…
— Дайте книгу скарг!
— Ой держіть мене ззаду, бо я зараз впаду! — зареготала юна відьма. — Він читати не вміє… — І вона тицьнула манікюром у плакат, що майорів над прилавком.
- Предыдущая
- 7 / 24
- Следующая