Крижана усмішка - Страница 18

— Слухайте, Карпо Карповичу, нащо таке припущення? — поморщився старший експерт Базлай, струшуючи попіл сигари на свій бездоганний костюм спортивного крою. Ви ж за посадою інтелігентна людина, працюєте в майже науковій кузні нового досвіду… Стосовно ж масла кропу, то є більш прогресивний метод: чашечка подвійної чорної кави зранку — і ніби знову на світ народився! Університетська звичка!

— В порядку обговорення, колего Базлай, — забрав слово Нептуневич, — дозволю собі контраргумент: останні закордонні дослідження свідчать, що кава лише закріплює певні… гм… пахощі. Моє кредо: лимон, цілий лимон без цукру…

— І не кажіть, свояки, і не балакайте, голуби мої сизі, про всі оті університети і закордони! — втрутився Жук. — Зранку, і поготів, коли пече від перевжитку… від пережитку минулого, тобто гаряченького треба! Борщу два полумиски ум’яти, картопельки з м’ясцем півказана вперти — і ніякий дідько лисий вас не вхопить і не поплутає. У моему селі, приміром, наш городський обід в зарплату — то закуска, і в дядьків спини, як ночви, шиї, хоч обіддя гни, і в кожного телевізор, пральна машинерія, а в повітці коли не мотоцикл, то кабаняка, як глобальна ракета, і ніхто ніколи не падає, навіть на храм. Ну, коли вже закрутить, як грішника на пательні, то гранчак можна хряснути… свого… без сплошної хімії, під гаряченьке… А кава, лимончик — то від лукавого, від загряничної темноти, що проникає.

Усі задумались.

— А єслі гаряче не йдьоть? — спитав інженер-стиліст Уркаїнчук.

— Розсіл, куме рідний, розсіл, на щастя, не перевівся на нашій землі. Ще пращури наші його пили, а вони не дурні були, і навіть про рак, до слова, ні сном, ні духом не відали.

— Пиво з раками — єто харашо, — зітхнув Уркаїнчук.

— Зранку? — іронічно підняв брову Базлай. — Це нокаут. Пиво, якщо брати ситуацію, що обговорюється, дає реакцію перманентної дії. І тоді працівник втрачений для друзів і суспільства на людино-день…

— Що й сталося з колегою Яєчком, який, певне, не з’їв сьогодні лимон, — повернув на своє Нептуневич.

— Хлопці, є такі духи “Пікова дама”, — підморгнув технік Карпо Карпович. — В автоматі, в дамському салоні. Монету кинеш — і підставляй рота. Деякі енциклопедисти лікуються і в такий спосіб…

Тут зайшов кур’єр, який супроводжував малотранспортабельного Яєчка до місця проживання.

— І ніяких пояснень вони не дали, — повідомив кур’єр. — Мимрили, що вчора разом з вами обмивали премію.

— Це був акт згуртування нашого молодого колективу! — проголосив, як з трибуни, Базлай. Колектив зашарівся.

— А після цього акту, — тягнув кур’єр, — вони ще стріли знайомого дитячого письменника.

— Фізкульт-привіт! — рубнув Карпо Карпович.

— Тут Яєчко і дійшов свого апопея! — підтримав Уркаїнчук.

— Апогея, — поправив Нептуневич.— А ранком він чим… гм… лікувався?

— Вони не доповіли. Вони трохи поспівали і заснули.

Проголосували за догану, але якось мляво. Кожен лишився при своїй думці щодо причини морального падіння колеги на стіл Мері Мусіївни.

…Грім ударив лише за полудень, коли дружний і злагоджений колектив ЕСКАЛОПу рушав на обід до найближчого кафе. Саме в цей момент і виявили зникнення реторти виробничого спирту з шафи загального користування. На обід, зрозуміло, ніхто не пішов. Натомість відбулися бурхливі збори, і в обстановці повної одностайності Яєчку вліпили сувору догану з останнім попередженням. “Треба нарешті повести нещадну боротьбу з цим мерзенним явищем! — писалося в резолюції. — Своїм ганебним вчинком громадянин Яєчко підвів кожного з нас і всіх разом”.

ВІК ВАКу

У дружному і злагодженому колективі ЕКЛЕРу (Експериментальна конструкторська лабораторія ефективності раціоналізації-реорганізований ЕСКАЛОП) сталася хвилююча подія: з ВАКу прийшла рознарядка на одну особу. Про це конспіративно повідомила всіх сама секретарка самого…

Колектив блискавично згуртувався навколо рознарядки.

— Поскільки шеф відбув до здравниці художньої інтелігенції… — почав Базлай.

— Після якої лікуватиметься у Карлових Варах, — продовжив Уркаїнчук…

— Маємо здійснити добір і влаштування, пардон — висування кадра! — підсумував Нептуневич.

— Пропоную кандидатуру конструктора Заремби. Марійка і темплан дає і кандмінімум здає, — вніс пропозицію технік Карпо Карпович.

Запала гнітюча тиша.

— Кгм… товариство… на мій погляд, таємне висування демократичніше…

— Приєднуюсь до думки колеги Базлая, — приєднався Нептуневич.

— Браво! Взнаємо, хто є з ким інкогніто! — зааплодувала Мері Мусіївна.

— Я теж за другу інтертрепацію, щоб не було реанімації — висловився Уркаїнчук.

— Інтерпретацію, щоб не було дискримінації, — пояснив Нептуневич.

— їй-право, хлопці, це по-нашому, бо інакше заплюємо один одного так, що до нових віників не відмиємось! — подав і свій голос Жук.

— Отже, товариші, кожен вносить до бюлетеня одну

кандидатуру, — закінчив дебати Базлай.

Проголосували у безрозмірний капелюх Жука. В результаті кожен дістав по голосу, а Марійка Заремба… два!

— То все ясно, як божий день, один голос дівчиськові підсунув дядько Карпо, а другий голос — то її власноручний, — загримкотів Жук.

Колектив набурмосився.

— Тиць-гриць, моя радість! Та Марійки поміж нас нема, вона ж нині на слябінгу крутиться! — вніс ясність Карпо Карпович.

— Ага! Тоді за неї молодша коиструкторка Безвідповідальна голосок кинула, бо подруги! Признавайся, мала! — скочив з місця Яєчко.