Крижана усмішка - Страница 21

— Хай живе!

— Будьмо! Колектив гекнув.

— А як функціонує британський політичний організм у поточний момент? — запитав Нептуневич, розправляючись з полтавським беконом.

— Безробіття, дорожнеча, барикади Ольстера, засилля капіталу, твердолобість торі, хіппі, песимізм, — відповів Базлай.

— О, ви справжній міжнародний оглядач! — пустила бісики Мері Мусіївна. — А екскурсії?

— Тауер, Вестмінське абатство, Грінвіч, Біг Бен, зміна караулу біля Королівського палацу, Гайд-парк, Сіті, — пояснив Базлай, безуспішно штрикаючи кроля виделкою, яка елегантно тремтіла у лівій руці.

— І магазин твіду, — доповнив колегу Жук, відриваючи півкроля впевненою правицею.

— А сервіс, сервіс!..

— Сервізів там, Мусіївно, повно, навіть макітри бачив. — Але дорогувато, — охоче пояснив економіст-прогнозист.

— А з промтоварами як? — писнула інженер-перекладач Ліда Гамлетон.

— Всього достобіса, мов на одеській товкучці! І приблизно в такій же ціні, — відгукнувся Жук, кінчаючи кроля.

— Хлопці, горілка кисне! — не витримав Яєчко. — Будьмо!

— Поїхали! Колектив ляснув.

— А стриптиз? — змовницьки підморгнула туристам Мері.

— Це потворне явище Заходу в такій ціні, що сам звідти без штанів повернешся, ха-ха! — зайшовся Жук, шматуючи в’яленого ляща. — Та й нащо ті кабаре, коли хіппі таке стриптизять на вулицяхі що, їй-бо, тільки з-за куща й можна дивитися…

— А як щоб ото перекусить черв’ячка? — спитав Уркаїнчук, наминаючи холодець з хріном.

— Заморити хробачка, — поправив Нептуневич.

— Посередньо! — сказав Базлай, і тут його знову підвів етикет: з виделки зірвався ласий шмат черкаського бройлера.

— Та кинь церемонитись, брате, бо залишишся без закуски, — закричав Жук. — Рибу, птицю й гарну молодицю треба брати голими руками! А з приводу їдла… Їдять там, як горобці. На прийомі в лорда-мера, приміром, усі стоять, а час іде, то питаю дядька з нашого посольства, скажи, куме, коли прийом почнеться, бо кишки марш грають, а він сміється, шуруй, каже, товаришечок, до лівого столика, там ще є пару сендвічів і сік лишився, та швиденько, бо прийом уже закінчується… Добре, що в Англію я добрячий шмат сала прихопив та дві грілки саморобної, так що обійшлось без дистрофії…

— Хряпнемо з цього приводу! — вигукнув Яєчко.

— На здоров’я!

— Ура! Колектив хряпнув.

— Хлопці, а як там робітники? — запитав технік Карпо Карпович.

— До робітників нас не дуже пускали, — сказав Базлай,

— Лишень двічі і вдалось переговорити, — продовжив Жук. — Працюють чорно, як воли, без перекурів, двадцять фунтів на тиждень кваліфікований роботяга має, а що з того, коли одна квартира сім фунтів тягне, та пообідати у півтора фунта не вкладешся… Одне слово, рідні мої, трудяг там тиснуть і ніякий профком не писне. Всі ми, братця, пропали б там ні за цапову душу…

— Робітників англійських, звичайно, жалко, — сказав Карпо Карпович. І чомусь додав: — А наш СНОБ розігнати варто…

— Як?! Та що ви…

— Бо трутні ми, їмо державні гроші, а користі з нас, як з козла кефіру! — зненацька розпалився Карпо Карпович.

— Але ж, шановний Карпе Карповичу, наш гуманізм виключає потогонну систему, — м’яко нагадав Нептуневич.

— Та де піт, самі гульки, мовляв, держава багата, то й нашу контору витримає…

— Ну, що ви, Карпе Карповичу! — вигукнув Базлай. — Ми ж ведемо науковий пошук!

— І взагалі! — підскочив Жук. — Ми свої права знаємо! І коли вам не до душі наука, при якій ми стоїмо, то паняйте на завод слідом за своїм Дідровським! Ми не такі дурні, як з виду!

— Товариші! Джентельмени! Облиште ваші виробничі суперечки, це всім набридло! Адже серед вас дами. Давайте ще по одній! Будьмо!

— Будьмо!

— Хай живе!

— На здоров’я!

— Ура!

— Віват!

— Прозіт!

— Банзай! Колектив врізав.

— Браво!

— Повторити!

— На біс!

— І все ж, будемо відверті, — зіп’явся на веселі ноги Базлай, — продуктивність праці у них поки вища. Ну, ще по одній і не гаймо часу, бо вже пора на обідню перерву…

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИБУХ

СВЯТО МОЛОДОСТІ І КРАСИ ЗВІТ.

Як повідомили нашого кореспондента, до нас приходить Новий рік.

З раннього ранку під радісним промінням груднево-січневого сонця ніби помолоділо древнє, але вічно юне місто Н. Із стародревніх районів і нинішніх хуторів-новобудов полилися святково вдягнені гомінкі ручаї, які злились на древньому, але вічно юному Звіздчатику в повінь всенародної радості. І ось уже ніби швидше котить хвилі древній, але вічно юний Славута.

Пісенно дзвенить танцювальний прибій барвистої велелюдної маніфестації. Скрізь — транспаранти, панно, плакати, посмішки, обійми, поцілунки і дарунки. Всі йдуть до велетенської ялинки, якій народ присвоїв горде ім’я “Центральна”.

Хлюпає радість в тисячоголосому хоралі пісень тривожної молодості на імпровізованому острівці людського щастя біля новорічної ялинки. Пішли в танок невтомні ентузіасти, і ось уже їх підтримують. Під пахви.

Линуть урочисті звуки. Не стихає схвильований гомін. До ялинки підходять Діди Морози зі Снігуроньками, Баби Яги з масовиками-витівниками та інші учасники новорічної імпровізації. Де, в якій країні шанують так людей труда? І хай дехто на Заході виношує плани зазіхання — їм не спинити поступу нашого свята!

— Дами і мужчини! — сказала зокрема краща Снігуронька. — За попередніми даними десь о двадцять четвертій годині заступить Новий рік. Щоб їлося і пилося, щоб хтілося і моглося виконувати і перевиконувати!