Крижана усмішка - Страница 20

К оглавлению

— Взяли з дурощів розумову тему, тому і вскочили в халепу, — подав голос інженер-прогнозист Жук.

— Помовчали б! — сказав Базлай. — Вас запитали про Кафку, а ви…

— Ну, одказав, що не відаю навіть, якої воно статі…

— Жах! Ви хоч одного письменника знаєте?

— Знаю! На відміну од вас я знайомий з живим класиком особисто!

— Ви кажете неправду! — виявив принциповість Нептуневич.

— Як на духу! Здибав його біля шинквасу в барі “Галушки”…

— Ну, ну, — зацікавився інженер-естет Яєчко.

— Ото сів, сказав буфетниці, щоб не змішувала, бо в мене нирки, коли обертається до мене якийсь миршавенький тип і белькоче;

— Ви знаєте, шановний, з ким маєте справу?

— Не знаю, кажу, і знати не хочу! — і про всяк випадок одсуваю свого стаканяку.

— І даремно! — гнівається він. — Я живий класик у царині дитячої сатири, лауреат премії імені Карлсона, який живе на дахові.

Ну, думаю, чокнутий, втік з дурдому. Ні! Тицьнув мені гарне посвідчення і… поставити не просить! — сам пре цілу пляшку…

— Що ж ви робите у цій забігайлівці? — питаю,

— Вивчаю життя, — мимрить. — Для прикладу, тут довідався що в широких масах “Сонцедар” називають “Сонцедур”, або “Сонячний удар”. Ітиз б’ютифул — це чудово! Вел?

— Не понімайт, — переходжу і собі на іноземний манер.

— Не раз виступав на міжнародних форумах! — гордо каже. — І двічі у міліції. Перший раз нагородили грамотою. А вчора повідомили на роботу, — зітхає. — Ще по банці? — запрошує.

— А прізвище його яке? — перебив розповідь Базлай.

— Черти його батька знають! Поки сиділи, він забув своє прізвище. Але культурний: при підтяжках, у галстуці, і пальто невиваляне. Додому попросив себе одвезти — за власні кошти, і у таксі все жалібно виспівував: “Червоне — то міцне, а чорне — то бальзам”, а також “Летять, ніби чарки,..”. Я притулив його до дверей, подзвонив, так він і повалився в хату по стійці “струнко”… Книгу обіцяв подарувати…

— М-да, змістовний літературний вечір, — зауважила референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна.

— Вам теж нічим хвалитися, — зупинив її Базлай. — Наплели: “гінекологічне дерево” замість “гносеологічного древа”.

Яєчко хихикнув.

— Нічого кувікати, — звернувся до нього Базлай, — йога-браміна назвали йогом-барменом…

— Таке не значиться в каналах історії, — вставив Уркаїнчук.

— Анналах історії, — поправив Нептуневич. — До речі, як ви назвали Японію?

— Страна исходящего солнца, — безстрашно повторив семінарський казус Уркаїнчук.

— Помовчали б краще, — накинувся на інженера-стиліста Базлай. — В легенди полізли! Чого варте ваше “Давид і Галіфе”!

— Хлопці! — сказав Жук. — Але ж та клята кандидатша ганяла нас не за програмою. Може, на цьому її зацуцаємо, га?

— А загальний культурний рівень? — запитав Базлай. — Дійде до перевірки, то виявиться, що ми жодного культпоходу не провели, не кажучи вже про лекції і таке інше! Зрозумійте, наш шеф постійно засідає з творцями прекрасного, і він не подарує нам невігластва в галузі естетики!

— Доведеться записатися в університет культури, — зітхнув Нептуневич.

— Є абонементи до філармонії, — повідомила Мері Мусіївна.

— Усі вечори пропадуть ні за цапову душу, — спохмурнів Жук.

— Товариші! — рішуче сказав Яєчко. — Є ідея! Сьогодні відкривається кафе-мюзікл. Посидимо півночі за столиком, наберемося культури…

— А до чого тут культура? — поцікавився Нептуневич.

— Як до чого? А танці-шманці, конферанс, музика-співи?

— Так, — задумливо сказав Базлай. — Мюзікл — синтетичний жанр.

— От-от. І запишемо собі в актив наперед відвідання балету, слухання оркестру, хору, читців-декламаторів, перегляд циркової програми… Все це входить у мюзікл.

— Дєвствітєльно… — зачудувався Уркаїнчук.

— Годиться, — підтримав Жук.

— Божественно! — зааплодувала Мері Мусіївна.

— Ну! — заяснів Яєчко, — Сьогодні ж і підемо! Бо в мене після вчорашнього в животі бурлеск, а в роті трагедія!

— Гм… А де він… цей мюзікл? — запитав Нептуневич.

— На вулиці Гегеля… Поруч!

— Прекрасно! — сказав Базлай. Прекрасне — воно завжди поруч…

З ВОЯЖУ

У дружному і злагодженому колективі СНОБу (Спеціалізоване науково-організаційне бюро — реорганізований ТОСТ) сталася приємна подія.

Старший експерт Базлай та економіст-прогнозист Жук повернулися з туристських мандрів по Англії.

— Із щасливим завершенням турне по туманному Альбіону! — пошепки суфлірував Іван Абрамович Нептуневич Уркаїнчуку, який вручав колективний букет.

— Може, мотнутися за чекушкою? — вигукнув інженер-естет Яєчко.

— Спасибі… Зворушені… Мерсікаєм… Але ж робочий день… І ось запальничка для шефа…

— Наш вельмишановний керівник відбув на семінар з проблем ефективності семінарів, а потім візьме активну участь у банкеті на честь відкриття базару дитячої книги, — доповів Нептуневич.

— Тоді пляшки на стіл, містер Жук! А ви, місіс та сери, розбирайте сувенірні авторучки… На жаль, валюти в нас було, як грошей перед получкою!

— На ті чортові фунти фунт лиха тільки й купиш, — загиготів Жук.

— Ах, джентльмени, чому ви не привезли пляшечку віскі? — кокетувала референт по виробничій гімнастиці Мері Мусіївна, розливаючи кминну та зубрівку у пластмасові гранчаки.

— Рибонько моя мила, та ви знаєте, що таке віскі? — сплеснув руками Жук. — Натуральний самограй, та такий смердючий, як у баби Любки у моєму селі, бо жене вона з буряків, але ж і бере по-божому — копійки, А в Бірмінгемі, приміром, сулія віскі — це кохтина, я тільки й ухитрився синтетичний кобеняк на підкладці вторгувати, і ще набір конхвексьйона змикитив своїй тигрі, то вона мене ледь не згризла, бо не влізла у ті конхвексьйони, а як їй втовкмачиш, що на такі габарити не те що в Англії, в Америці, далебі, не видєлують…